Привид свободи (1974)

У центрі цієї сюрреалістичної мозаїки — не абсурд заради абсурду, а тихий бунт проти буденності. Пара заможних парижан гортає листівки з пам’ятками, але бачить у них лише непристойність. Гості на званій вечері замість стільців сідають на унітази, немов заперечуючи саму ідею комфорту. А у школі зникає дівчинка — і дорослі шукають її разом із нею самою, ніби свобода народжується лише з неможливості остаточно загубитися. Кожен епізод — це окремий виклик, де сміх і тривога переплітаються, а свобода постає не як гасло, а як щоденний, майже непомітний вибір.