Барака (1992)

Кінострічка без жодного слова занурює глядача у світ, де головне не місце, а сутність. Від світанкових молитов серед вулканів, водоспадів і вельдів до сотень балійських індусів, що виконують кечак — спів мавпи. Корінні народи вкривають тіла фарбою, танцюють цілі села. Та поступово ідилія руйнується: вирубування лісів, вибухи, видобуток копалин. Злидні, шалене місто, заводи — і війна, концтабори, братські могили. Далі — стародавні руїни, священна річка, де купаються паломники й горять похоронні вогнища. Молитва і природа повертаються. Чернець б'є у величезний дзвін; колесо зірок котиться небом.