Остання людина (1924)

У розкішному готелі «Атлантик» швейцар щодня вдягає бездоганну уніформу з мідними ґудзиками, яка стала для нього символом честі та гордості. Колись міцний і впевнений, він із гідністю зустрічав гостей і носив їхні важкі валізи, заслуживши повагу рідних і друзів. Та з роками тіло втрачає силу, а робота, яку він так любив, стає дедалі важчою. Коли керівництво починає натякати на відпочинок, а друзі співчувають його майбутньому, незламний швейцар відмовляється приймати неминуче. Він бореться не лише за посаду, а й за право залишатися собою, доводячи, що справжня гідність не має віку.