Світло Землі (1970)

Молодий П’єр Брюмо блукає сірими вулицями Парижа, намагаючись втриматися за спогади про матір, яка пішла з життя. Кожен день для нього — це порожнеча, яку не заповнити звичними ритуалами. Відчуваючи, що коріння його болю сягає далеко за межі Франції, він вирушає до Тунісу — місця, де минуле ще живе в запахах, звуках і тінях. Там, серед спекотного вітру та старих вулиць, він знаходить жінку, яка пам’ятає його матір такою, якою він її не знав. Через листи, обривки розмов і випадкові образи П’єр намагається зібрати докупи розбите дзеркало своєї пам’яті. Але що ближче він підходить до істини, то сильніше розуміє: минуле не можна повернути, його можна лише відпустити. Це не історія з початком і кінцем, а тиха подорож крізь свідомість, де кожен спалах спогаду — це крок до самого себе.