Симфонія суржику (1951)

Уявіть собі браму раю, обвиту перлами, де замість янгольських хорів лунає швидка мова 1940-х. Молодий чепурун, який щойно відкинув копита, постає перед святим Петром і замість сповіді видає купу сленгових фраз, від яких у святого йде обертом голова. Петро, не тямлячи ні слова, тягне хлопця до самого Ноя Вебстера, автора словника, щоб той розтлумачив цю тарабарщину. І тоді замість звичайної історії життя глядач поринає у вир шаленого калейдоскопу: кожна ідіома оживає на екрані як абсурдна, сюрреалістична картинка, де слони літають, коти рвуть кігті об небо, а слова буквально б'ють у голову. Це не мультфільм, а вибух мови, де гумор народжується з того, що ми чуємо щодня, але ніколи не бачимо на власні очі.