Останнє танго в Парижі (1972)

Чи можна померти від кохання? Це питання стало центральним для скандального шедевра Бернардо Бертолуччі «Останнє танго в Парижі», який після прем’єри у 1972 році викликав бурю обурення в Європі. В італійській Болоньї проти режисера, продюсера Альберто Грімальді та виконавців головних ролей Марлона Брандо і Марії Шнайдер було відкрито судову справу «про поширення порнографії». Хоча справа згодом закрилася, Бертолуччі на п’ять років втратив громадянські права в Італії. Лише у 2007 році на Римському кінофестивалі до 35-річчя стрічки відбувся спеціальний показ, що засвідчив суперечливе й невмируще значення цієї роботи. Про що ж насправді цей фільм? Звісно, про кохання. Американець Пол, власник готелю в Парижі, який пережив смерть дружини, випадково знайомиться з молодою дівчиною на ім’я Жанна. Вона виросла в буржуазній сім’ї, опікувана батьками, господиня антикварної крамниці, готується вийти заміж за режисера Тома. Її життя нібито підкоряється чіткому плану. Та раптом стається немислиме: молоду дівчину і чоловіка, значно старшого за неї, який втратив сенс життя і зневірився в людях, об’єднують любов і забуття. Бернардо Бертолуччі в інтерв’ю зізнався, що цей фільм реалістичний, він про Марлона. Ця стрічка — сповідь головного героя.