Арман (2024)

Усе починається з тривожного, але до кінця не поясненого інциденту між двома шестирічними хлопчиками — Армандом і Джоном. Адміністрація школи не дає чіткого формулювання того, що саме сталося, тож батьків викликають нібито для прояснення ситуації, яка на перший погляд може здаватися звичайним дитячим конфліктом. Однак дуже швидко стає зрозуміло, що йдеться про щось значно серйозніше, а сама невизначеність події стає каталізатором глибшого психологічного протистояння. У центрі історії опиняється мати Арманда, Елізабет, яку ставлять у ситуацію морального й емоційного тиску. Їй доводиться захищати не лише власну дитину, а й своє право на голос у середовищі, де кожне слово може бути витлумачене як зізнання або виправдання. Зі свого боку, інші дорослі — батьки Джона, вчителі та представники школи — поступово втягуються в колективний пошук «правди», який дедалі більше нагадує суд без чітких доказів і правил. При цьому самі діти майже зникають з поля зору, а головною темою стає не те, що сталося між ними, а те, як дорослі інтерпретують, домислюють і проєктують власні страхи, травми та упередження.