Коли я буду там (1979)

Світ пана Ченса — це його сад, обмежений парканом і циклом пір року. Він не знає нічого, окрім того, як доглядати за рослинами, і вважає, що людське суспільство підпорядковується тим самим законам, що й природа. Коли його благодійник помирає, Ченс опиняється на вулиці — безцінний чужинець серед міста, яке його лякає. Випадкова зустріч із дружиною впливового фінансиста відчиняє перед ним двері розкішного маєтку, де збираються політики, багатії й інтелектуали. Його прості, але глибокі думки про сезони, коріння та бур’яни звучать як алегорії, і «вершки суспільства» вбачають у ньому оракула. Проте за іронією долі, серед цих розмов про гроші та владу, Ченс сам починає розуміти, що його справжній сад — це не земля, а люди, які здатні вкоренитися навіть у бетоні чужих амбіцій. Фільм — це тихе, майже медитативне дослідження того, як невинність може стати найвишуканішою формою мудрості, а найнаївніша правда — найнебезпечнішою зброєю.