Серця в Атлантиді (2001)

У провінційному містечку Коннектикуту, де літо 1960-го пахне скошеною травою та гумовими м'ячами, одинадцятирічний Боббі Гарфілд відраховує дні до свого дванадцятого дня народження. Його мати, замкнена у власних спогадах про втраченого чоловіка, перетворює їхній дім на тиху фортецю, де кожна копійка має значення, а кожен новий день схожий на попередній. Але все змінюється, коли на порозі з'являється загадковий мешканець Тед Бротіген — чоловік із очима, що бачать більше, ніж дозволяє реальність, і зі старим саквояжем, у якому, здається, ховається весь світ.\n\nТед платить Боббі за читання газет, але справжня ціна цих годин — таємні знаки, які хлопчик мусить помічати на вулиці: люди в жовтих плащах, що не знімають капелюхів навіть у спеку. Їхня поява щоразу збігається з дивним дзвоном у повітрі та запахом озону. Дружба між хлопчиком і дорослим росте, мов плющ на старій цеглі, але мати Боббі відчуває в Теді загрозу, яку не може пояснити словами. Вона бачить, як син змінюється: його малюнки стають дивовижно точними, він вгадує карти в колоді ще до того, як їх перевернуть, а вночі йому сняться сни, де він може пересувати предмети силою думки.\n\nКоли Тед зникає так само раптово, як і з'явився, Боббі розуміє: той чоловік був не просто мешканцем — він був дверима. Дверима, які відчинилися всередині самого хлопчика, випустивши назовні силу, що здатна зцілювати або руйнувати. І тепер, коли над містом знову нависає тінь людей у жовтих плащах, Боббі мусить зробити вибір: залишитися звичайним підлітком, який боїться темряви, чи стати тим, кого темрява боїться сама. Атлантида серця — це не місце, а стан, у який можна потрапити лише тоді, коли втрачаєш усе, що вважав опорою, і знаходиш у собі світло, здатне освітити чужий шлях.