Полуденні мережі (1943)

Повертаючись додому, самотня жінка зриває ніжну квітку, а потім губить ключ. Виснажена, загадкова пані нарешті входить до своєї оселі й засинає у глибокому затишному кріслі. Та навіть уві сні нематеріальна темна присутність затьмарює її пообідній відпочинок; вона намагається схопити її, але марно. Коли замкнений простір поступово перетворюється на лабіринт, схожий на чистилище, в будинку матеріалізуються химерні, але бездоганні двійники її фізичного я. Невдовзі частиною кошмару стають старий програвач, що грає нескінченну мелодію, телефон і гострий, зазубрений ніж для хліба. Але лезо жадає крові, а жінка прагне виходу. Чи зможе нерозділена сутність розуму й матерії вислизнути зі свідомості?