П'ять легких п'єс (1970)

Пил від вантажівок осідає на шкірі, змішуючись із потом і втомою. Боббі Дюпей сидить у придорожньому кафе, і це повітря — усе, що в нього залишилося. Колись він був піаністом, який мав блискуче майбутнє, але тепер він тікає від себе — від сім’ї, від мови, яку забув, від музики, яка замовкла. Він працює на бурових, живе в дешевих мотелях і знаходить тепло в обіймах офіціантки Реєтт. У ньому ніби тріщина, крізь яку просочуються лють і туга за тим, ким він не зміг стати. Похорон батька — остання спроба зібрати минуле в п’ять легких п’єс, але нота не звучить. Залишаються лише дорога і вітер.