Кантерберійські розповіді / Кентерберійські оповідання (1972)

Весняний ранок 1370-х. З Південного Лондона до Кентербері вирушає різношерстий натовп паломників: купці й студенти, черниці й розпусники, лихварі й пекарі, жебраки й вельможі. Аби скоротати довгу путь до мощей святого Томаса Бекета, вони зачинають гру — кожен мусить розповісти історію. Найсмішнішу, найсоромітнішу, найстрашнішу, найнепристойнішу. П'єр Паоло Пазоліні вивертає класичні «Кентерберійські оповідання» Джеффрі Чосера на гучний, тілесний, цілковито безсоромний середньовічний карнавал. Тут старих чоловіків зраджують із молодими дружинами, студенти мстяться мірошникам у ліжку, чорти хапають лихварів просто з ярмарку, а в пеклі грішників карають вогняними пердіннями з гігантської сатанинської дупи. Кохаються всюди й усі — у стогах сіна, в монастирях, у хліві, просто неба. Регочуть грубо й голосно, смердять потом, вином і гноєм, але над усім цим сяє сонце, квітнуть квіти й лунає музика Енніо Морріконе.