☆

Після втрати дружини Ліонель стає для доньки Жозефіни і батьком, і матір’ю, і другом. Їхнє життя — це тиха спільність, де слова не потрібні, а звички замінюють розмови. Та коли Жозефіна виростає, вона починає піклуватися про батька так само самовіддано, як він колись про неї. Ліонель розуміє: ця близькість, що колись була порятунком, тепер може стати кліткою. І він наважується на вчинок, який вимагає найбільшої любові — відпустити доньку у власне життя, навіть якщо це означає залишитися самому.