☆

Уявіть: кохана людина щодня поруч, але будь-якої миті може зникнути — розчинитися в повітрі, залишивши по собі лише відчай і чекання. Генрі живе з рідкісним генетичним даром — він мандрівник у часі. Він не владний над своїми стрибками: вони стаються раптово, оголюючи його перед світом і змушуючи знову й знову залишати Клер. Їхня історія почалася за дивних обставин: він уперше зустрів її шестирічною, а сам був тридцятишестирічним. Заручилися вони, коли їй виповнилося двадцять три, а йому — тридцять один. Клер звикла чекати. Вона навчилася любити людину, яка щоразу з'являється з іншого часу — іноді молодший, іноді старший, іноді поранений, іноді сповнений ніжності. Та кожне зникнення Генрі — це удар по її серцю, а кожне повернення — це і радість, і біль одночасно. Ця історія не про подорожі в часі. Вона про те, як кохати того, кого неможливо втримати. Про самотність удвох. Про тугу за дотиком, який щоразу доводиться відпускати. Режисер створив фільм, який пронизує до глибини душі, нагадуючи: справжня любов не вимірюється хвилинами чи роками — вона вимірюється вічністю, навіть якщо ця вічність щоразу обривається на півслові.