☆

Вона стоїть біля дзеркала у фаті, але замість відображення щасливої нареченої бачить лише тріщини, що розповзаються по склу. Кожен подих супроводжується гулом, який чує лише вона — звук металу, що рветься, і плач у відлунні. Її пальці тремтять, коли вона торкається обручки: метал здається холодним, як лід, що стискає серце. Вона знає: сьогодні весілля, але щось темне вже плете свою павутину. Свідки сміються, мати плаче від щастя, а вона відчуває, як час сповільнюється. Кожен крок до вівтаря — це крок у прірву. Вона бачить у видіннях зламані квіти, згаслі свічки й порожній стілець нареченого. Тривога роз’їдає душу, а голос у голові шепоче: «Скоро трапиться щось страшне, і ти не зможеш цього зупинити». Вона хоче крикнути, але слова застрягають у горлі.