☆

Справжня любов не вимірюється роками чи словами. Вона проявляється тоді, коли зникає все зовнішнє, а залишається лише безмежна відданість. Жорж і Анн, викладачі музики, разом понад півстоліття. Їхнє життя — тиха симфонія ніжності та взаєморозуміння. Та одного ранку Анн переносить інсульт. Її тіло паралізоване, пам'ять поволі згасає. Світ подружжя змінюється назавжди. Жорж відмовляється від викладання, від звичного ритму, від самого себе — аби бути поруч. Він годує, купає, читає їй уголос, тримає за руку. Доглядальниці не дають того тепла, яке може дати лише любляче серце. Проти цього самозречення виступає їхня єдина донька. Вона прагматична, впевнена, що батько руйнує себе. Її візити — холодний вітер у затишному домі. Вона наполягає на будинку для літніх людей. Але Жорж не може відпустити Анн. Не тому, що зобов'язаний. А тому, що любить. Ця історія — про любов, яка не зраджує. Про вибір залишитися, коли легше піти. Про тиху силу, що сильніша за смерть.