☆

У поетичному просторі фільму «Пісня про кохання» перед глядачем розгортається мозаїка з дев’яти життів афроамериканських жінок, кожна з яких має свій неповторний відтінок. Їхні історії, на перший погляд, існують окремо, але поступово переплітаються у складний візерунок, аби наприкінці зійтися в одній точці — зустрічі, що відкриває незримий зв’язок, який єднав їх від самого початку. Кохання й зрада, насильство й невірність, духовні мандри й аборт — кожна героїня несе свій внутрішній конфлікт, свою біль і свою силу. Сценарій майстерно показує, що тягар кольорової жінки не залежить від її статусу, віку, освіти чи вдачі: він у самому досвіді бути нею. Це фільм-пісня, де кожен голос звучить окремо, але разом вони творять гармонію, сповнену болю, ніжності й надії.