☆

Майкл тулиться в придорожньому мотелі десь у глушині Айови. За звичкою він бере пляшку дешевого віскі, обіймає чергову випадкову жінку, яка не знає його справжньої суті. Він п’є, лається, спить до обіду й вдає, що йому байдуже до всього світу. Але коли ніхто не бачить, за його спиною ворушаться важкі білі крила, які годі сховати під зашкарублою шкіряною курткою. Він ангел — не святий, не безгрішний, а справжній, із плоті й туги. Його крила пам’ятають небеса, але сам він уже давно обрав земне дно: брудні бари, порожні розмови, жінок, які не питають зайвого. Майкл втомився бути посланцем добра. Він хоче просто жити — хай і безглуздо, хай і ницо. Але кілька пір’їн, що лишаються на подушці, нагадують: навіть у найглухішому куточку Америки ангел залишається ангелом. І десь там, за обрієм, його все ще чекає спокута.