☆

Софія отямлюється в тиші психотерапевтичного кабінету після спроби самогубства, але пам'ять зраджує їй — залишаючи лише уламки образів і відчуття чужого життя. Чоловік і друзі оточують її турботою, малюючи портрет люблячої дружини та вірного друга, чиє існування було звичайним і безхмарним. Проте кожна їхня розповідь звучить надто гладко, наче відрепетирувана роль. Софія помічає дрібні розбіжності, недомовки та дивні паузи, що рвуть тканину її минулого. Спогади спалахують фрагментами, але не складаються в цілісну картину. Чим більше вона слухає, тим глибше занурюється в сумніви: чи справді її життя було таким, яким його описують? І чи можна довіряти тим, хто так наполегливо повертає їй пам'ять? У цій грі на межі свідомості й вигадки Софія мусить вирішити, кому вірити — і чи не стане правда смертельнішою за забуття.