☆

У п’ятнадцять років Себбе знає, як виглядає тиша, яка кричить голосніше за будь-які слова. У тісній квартирі, де кожен крок відлунює докором, він живе з матір’ю, чия втома давно перетворилася на холод. У школі — глузування, вдома — відстороненість, і лише стара техніка на місцевому звалищі стає його справжнім прихистком. Серед іржавих механізмів і викинутих мрій хлопець розбирає, лагодить і збирає заново не просто прилади — він намагається відремонтувати себе. Кожен поламаний двигун, кожен з’єднаний дріт — це спроба повірити, що навіть розбите можна зібрати докупи. Історія про дорослішання, де любов болючіша за байдужість, а порятунок ховається там, куди інші викидають непотріб.