☆

Генрік Фоглер — театральний режисер, який звик тримати все під контролем: сцену, акторів, власні емоції. Після репетицій він залишається на самоті, ніби намагаючись приборкати спогади. Та одного вечора на порожній сцені з’являється Анна — головна акторка його нової вистави за Стріндбергом. Вона нібито шукає загублений браслет, але справжня причина — у її очах, у тремтінні голосу, у спадку, від якого не втекти. Анна — донька Ракель, колись коханої Фоглера, жінки, яку він пам’ятає палкою, талановитою і повільно знищеною алкоголем. У розмові, що межує зі сповіддю, Анна виливає ненависть до матері, а Генрік згадує день, коли Ракель благала його повернутися. Минуле оживає на сцені, змішуючись із теперішнім. Між режисером і акторкою спалахує напружене, болюче почуття, яке кидає виклик віку, досвіду і самоконтролю. Це історія про сцену як поле бою, де минуле не відпускає, а кохання виявляється сильнішим за будь-який задум.