☆

У забутому селі на околиці Абхазії, де оселилися естонські переселенці, панує тиша і запах стиглих мандаринів. Але спокій руйнує війна, і село охоплює полум'я жорстокої різанини. Мешканці тікають, рятуючись від смерті, але Іво залишається. Він не може зрадити землю, яка стала йому домом, і хоче встигнути зібрати врожай, перш ніж усе згорить. Та доля готує йому інше випробування: у його домі опиняються двоє поранених ворогів — чеченець і грузин, які ще вчора стріляли один в одного. Іво лікує обох, годує, ховає від смерті, і в тиші своєї оселі слухає їхні сповіді. Обидва вважають себе правими, обидва розчаровані у своїх державах, обидва мріють про мир. Іво розуміє: у цій війні немає винних і немає правих — є лише біль, страх і зламані долі. Він не стає на жоден бік, бо його бік — це життя, врожай і рідна земля, яку він не зрадить навіть перед обличчям смерті.