☆

Істон втратив дружину й доньку, і відтоді його дні перетворилися на безкінечне коло болю: робота, порожній дім, пляшка. Друзі простягають руки, та він відштовхує їх, занурюючись у дедалі глибшу депресію. Спогади й сни поступово розкривають те, що сталося, а межі реальності та марень стираються. Істон починає звинувачувати себе у трагедії й не знає, як жити далі. Лише через біль утрати та фрагменти минулого він намагається знайти хоч якийсь сенс у своєму зруйнованому світі.