Щелепи (1975)

Тихий курортний острів Еміті готується до найспекотнішого сезону: сонце, пісок, музика й сотні туристів, які прагнуть забути про буденність. Але океан, що завжди був символом спокою й відпочинку, цього літа перетворюється на криваву пастку. Одного ранку на березі знаходять тіло дівчини, яке, здається, не залишило жодного шансу на нещасний випадок. Шериф Мартін Броуді, людина, яка боїться води більше за саму смерть, першим розуміє: під поверхнею ховається щось давнє, голодне й безжальне. Але місто живе за законами грошей — мер і готельєри забороняють говорити правду, адже паніка зруйнує їхній бізнес. Пляжі лишаються відкритими, а кров приваблює нових відвідувачів, які не підозрюють, що їхня кров уже вписана в меню хижака. Коли акула починає полювати не лише на самотніх рибалок, а й на цілі сім’ї, Броуді розуміє: чекати на дозвіл — означає ховати нові тіла. Разом із молодим океанографом, який знає про акул усе, а про людей майже нічого, та старим мисливцем із обличчям, схожим на штормове небо, шериф виходить у відкрите море. Там, де закінчується берегова лінія й починається темрява, троє чоловіків проти одного досконалого вбивці. Їхній човен — невелика дерев’яна шкаралупа, їхня зброя — гарпуни та власний страх. Але акула не просто захищає свою територію — вона перетворює полювання на гру, у якій людський розум виявляється найкрихкішою зброєю. З кожною хвилею стає зрозуміло: щоб перемогти, треба перестати бути людиною. Адже в глибині, де не чути криків, не існує ні героїв, ні жертв — лише хижак і його їжа. Питання лише в тому, хто з них спливе на поверхню живим.