☆

У бідному передмісті Ліми, де тиша ховає біль, живе молода жінка Фауста разом із матір’ю. Їхній зв’язок — це спів, у якому бринить пам’ять про часи терору, коли насильство Сендеро Луміносо залишало рани на тілах і душах. Мати розповідає, що Фауста успадкувала з молоком «молоко скорботи» — містичну недугу страху, яка передає травму поколінь і не дає спокою. Це історія про тиху ніжність і невимовний жах, про жінок, які вчаться жити з минулим, що ніколи не відпускає.

Марсела, молода жінка з бідного латиноамериканського міста, тікає від безнадії в пошуках кращого життя. Але на чужині її чекає лише роль дешевої робочої сили. Доля посміхається їй, коли вона влаштовується доглядальницею до старого Амадора — мовчазного, невибагливого чоловіка, який не потребує ані освіти, ані особливих навичок. Марсела будує плани: новий холодильник, стабільність, майбутнє для своєї дитини. Але раптова смерть Амадора руйнує все. Вагітна, без роботи й грошей, вона опиняється на межі відчаю. Єдиний вихід — приховати смерть старого від його дочки Іоланди. Так починається небезпечна гра, де кожен день — це брехня, а кожна мить — боротьба за виживання.

У відлюдному селищі високо в перуанських Андах, де релігійний фанатизм переплітається з давніми звичаями, 14-річна Мадейнуса живе за незвичним законом: від Страсної п’ятниці до Великодня Бог вважається мертвим, а отже, гріха не існує. У ці дні все дозволено, і ніхто не несе відповідальності. Разом із сестрою Чале та батьком Доном Кайо, місцевим мером, дівчина неухильно дотримується цієї традиції, не замислюючись про її суть. Та коли в селище прибуває Сальвадор, молодий геолог із Ліми, його присутність непомітно порушує усталений порядок і змушує Мадейнусу поглянути на своє життя та віру по-новому.