☆

Девід Купер повертається зі служби в морській піхоті та мріє про спокійний відпочинок. Зустрівши давнього друга Джона, він приймає запрошення вирушити в морський круїз на новій яхті разом із дружиною Вівіан. Проте ідилія обертається катастрофою: двигун ламається, а на горизонті з’являються пірати. Тепер колишньому воїну доведеться згадати всі навички, щоб захистити найдорожчих людей і вижити в смертельній пастці посеред океану.

У глибині американських лісів, де століттями лунала мудрість корінних племен, природа ніколи не пробачала зради. Коли європейські поселенці почали виганяти індіанців із їхніх священних земель, духи предків і самі стихії повстали проти загарбників. Цей фільм жахів і фантастики, знятий з невеликим бюджетом, занурює глядача в атмосферу первісного страху, де мало відомі актори, зокрема молоді Ніколь Баррі та Моніка Акоста, вклали всю свою майстерність, щоб передати боротьбу людини з розлюченою природою. Попри відсутність масштабних панорам, стрічка тримає в напрузі до останнього кадру, нагадуючи, що гармонія з землею — це не просто вірування, а закон виживання.

Через чотириста років після падіння Землі під натиском інопланетних роботів, які вміють набувати вигляду будь-якого предмета й обманювати найчутливіші сканери, людство виживає лише в підземних бункерах. Серед повстанців, що ведуть відчайдушну партизанську війну, вирізняється бунтарський пілот Воррен Мітчелл. Разом з коханою Каріною Надір та загоном сміливців він вирушає на поверхню, щоб знищити центральну мережу машин і повернути планету людям. Але на шляху на них чекають підступні засідки, зради, жорстокі перестрілки та епічні битви з металевими загарбниками, які не зупиняться ні перед чим, аби втримати владу над Землею.

Двоє лежали на асфальті в калюжі крові, придавлені безформною металевою конструкцією. Навколо метушилися медики, лунали сирени, і натовпи тікали на північ, подалі від Всесвітнього торгового центру. Раптом перелякане зітхання сотень людей — з дев'яностого поверху вниз летіла людина. За нею друга, третя, четверта… Вони падали мучительно довго, секунд п'ять-сім, незграбно розмахуючи руками й ногами, перевертаючись у повітрі, немов ляльки. Здавалося, що цей жах ніколи не закінчиться.