☆

Туринський кінь — це останній і найрадикальніший фільм Бели Тарра, який у 2011 році здобув гран-прі Берлінського кінофестивалю. Відштовхуючись від легендарного епізоду, коли Фрідріх Ніцше обійняв коня на вулиці Турина і заплакав, режисер створює похмуру притчу про бідного однорукого селянина та його дочку, які живуть у брудній халупі на околиці глухого села. Разом із загубленим конем вони щодня виконують один і той самий набір дій, борючись за виживання. Глядач стає свідком шести довгих днів, протягом яких світ поступово вмирає. Це не просто історія про злидні та відчай, а болісне спостереження за смертю людства, що тоне в сірості буднів. Після церемонії нагородження Бела Тарр заявив, що назавжди прощається з кіно, що змусило багатьох кіноманів переглянути всі його роботи.

У забутій угорській глибинці, де осінні дощі безкінечно розмивають межі між минулим і майбутнім, животіє колективне господарство — осколок зруйнованої епохи. Його мешканці, виснажені безвихіддю, пиячать, зраджують і мріють лише про одне: втекти, поділивши між собою жалюгідні залишки громадських грошей. Та коли здається, що надія вже померла, селищем шириться чутка: повертається Іріміаш — той, кого всі давно поховали. Для зневірених селян він — месія, рятівник, що веде до нового, кращого життя. Та за ореолом пророка ховається холодний цинік і дрібний агент таємної поліції. Разом зі своєю спільницею Петріною він майстерно грає на сліпій вірі громади, обіцяючи ідеальну комуну, а насправді — виманюючи останні скарби. У цій похмурій притчі про зраду, відчай і фальшивих ідолів кожен крок до порятунку обертається пасткою, а дощ так і не вщухає, змиваючи залишки людяності.