☆

У світі, де щастя роздають за розкладом, Базиль завжди запізнюється на потяг. Куля, що випадково обірвала його звичне життя, стає початком дивовижної подорожі на дно суспільства, де на звалищі серед таких самих «обраних долею» він знаходить справжніх друзів. Разом ці незграбні мрійники оголошують війну бездушній системі, яка перетворює людей на гвинтики, але роблять це так по-французьки витончено, абсурдно й зворушливо, що неможливо не співпереживати. Жан-П'єр Жене знову дарує нам історію про те, що навіть у найтемнішому закутку можна знайти світло, а справжня зброя проти жорстокості — це щира посмішка та трохи божевільна вигадка.

Вона — ікона, що століттями тримає у полоні мільйони поглядів. Але чи знаєте ви, що усмішка, яку ми звемо загадковою, могла належати зовсім не тій жінці? До 1911 року «Мона Ліза» була лише одним із багатьох шедеврів Лувру — аж поки зухвале викрадення не перетворило її на світову сенсацію. Та ще дивовижніше те, що десь існує друга «Мона Ліза» — так звана Айлвортська, чия справжність досі викликає палкі суперечки. Можливо, саме вона — перший, справжній портрет тієї самої «певної флорентійської пані», написаний рукою да Вінчі? Нові джерела обіцяють пролити світло на те, що століттями ховалося за склом. Час дізнатися, яку з Мон Ліз ми насправді ніколи не знали.