☆

Ріцука Уенояма — харизматичний гітарист, який разом із барабанщиком Акіхіко та басистом Харукі створює потужний музичний гурт. Одного дня в музичній крамниці він чує, як незнайомий школяр Мафуя Акіцукі віртуозно грає на його улюбленій гітарі. Вражений неймовірним талантом, Ріцука запрошує юнака до колективу. Мафуя, який раніше торкався лише клавіш піаніно, вагається, але згодом приймає виклик і дивовижно швидко опановує електрогітару. Між чоловіками спалахує глибока емоційна близькість, яка змінює їхні життя та звучання гурту назавжди.

Історія розповідає про музичний гурт «Ґівен», який змінює життя чотирьох молодих людей. Мафую Сато випадково допомагає колективу знайти нове звучання, а згодом стає його вокалістом, хоча ще не вміє грати на гітарі. Разом із Ріцукою Деноямою вони створюють хіти, які приносять групі шалену популярність. Між Мафую та Ріцукою спалахує ніжне почуття, яке з кожним днем стає сильнішим. Паралельно бас-гітарист Харукі Накіяма давно закоханий у барабанщика Акіхіко Кадзи, але той перебуває у стосунках зі скрипалем Угецу. Коли Акіхіко опиняється на вулиці, Харукі пропонує йому притулок, і хлопці нарешті відкрито зізнаються у своїх почуттях. Попри особисті драми, друзі продовжують підкорювати сцену, створюючи композиції, що роблять «Ґівен» найвідомішим гуртом серед молоді.

Іноді доля звучить як випадковий акорд — недбалий, але здатний розбудити приспану пристрасть. Каміяма давно не відчував того трепету, коли музика торкається найглибших струн душі: захоплення минуло, буденність поглинула натхнення, а гітара вкрилася пилом спогадів. Та одного дня на його шляху з’являється Сато — дивакуватий юнак, який всюди носить інструмент, хоча не знає жодного акорду. Його наполегливість дратує, але водночас нагадує Каміямі про власний початок: незграбні пальці, перші болючі мозолі й ту мить, коли струни вперше відгукнулися мелодією. Між учителем і учнем зав’язується тонка, мов гітарна струна, дружба. Вона бринить то фальшиво, то чисто, то рветься від сумнівів, але змушує обох зростати. Каміяма вчиться чути себе знову, а Сато — долати страх і не здаватися, навіть коли пальці не слухаються. Ця історія про те, що справжня музика народжується не з ідеальної техніки, а з відваги торкнутися струн серця іншого. І коли двоє різних людей знаходять спільний ритм, лунає та сама ейфорія — тендітна, як відлуння гітари у порожній кімнаті, і вічна, як мрія, до якої варто йти крізь усі перешкоди.