☆

Іноді доля звучить як випадковий акорд — недбалий, але здатний розбудити приспану пристрасть. Каміяма давно не відчував того трепету, коли музика торкається найглибших струн душі: захоплення минуло, буденність поглинула натхнення, а гітара вкрилася пилом спогадів. Та одного дня на його шляху з’являється Сато — дивакуватий юнак, який всюди носить інструмент, хоча не знає жодного акорду. Його наполегливість дратує, але водночас нагадує Каміямі про власний початок: незграбні пальці, перші болючі мозолі й ту мить, коли струни вперше відгукнулися мелодією. Між учителем і учнем зав’язується тонка, мов гітарна струна, дружба. Вона бринить то фальшиво, то чисто, то рветься від сумнівів, але змушує обох зростати. Каміяма вчиться чути себе знову, а Сато — долати страх і не здаватися, навіть коли пальці не слухаються. Ця історія про те, що справжня музика народжується не з ідеальної техніки, а з відваги торкнутися струн серця іншого. І коли двоє різних людей знаходять спільний ритм, лунає та сама ейфорія — тендітна, як відлуння гітари у порожній кімнаті, і вічна, як мрія, до якої варто йти крізь усі перешкоди.